Ситуація на західному кордоні України – давня проблема, яку влада або не помічає, або ж свідомо ігнорує, не вважаючи її проблемою. Той, хто регулярно подорожує до Польщі автомобілем, знає, про що йдеться, – пише Олександр Івахнюк.

Подекуди семигодинна черга з автомобілів, яка псує нерви українським водіям і шокує європейських, що не звикли до наших порядків – це лише півбіди. Справжня біда в тому, що нинішній стан, очевидно, декому на руку. Тож проблема, що приносить “чорні” доходи окремим посадовцям, штучно підтримується.

Прикордонний збір

Річ у тім, що довжелезну чергу завжди можна об’їхати – або з дипломатичним паспортом, або за 300–500 грн прикордоннику чи його спільникам з місцевого населення.

Саме таким чином я перетнув кордон у 2012 році на КПП “Шегині–Медика”. Місцевий “підприємець”, отримавши від мене 300 грн, на очах у прикордонника провів мене в об’їзд, розсунув інші автомобілі у черзі, і я опинився перед воротами КПП.

Ця схема працює і зараз.

Водії, які часто подорожують (тому не всі з них бажають називатися), підтверджують, що прикордонники щоразу вдосконалюють систему збирання грошей за проїзд без черги. Нині, скажімо, на КПП “Шегині” цю “послугу” забезпечують троє прикордонників. Перший приймає заявку про проїзд без черги, другий, ще на під’їзді до воріт, бере гроші, а третій, отримавши сигнал по рації, виписує талон.

Черга на 50 машин, яку оминають контрабандисти

На кожному КПП – свої особливості.

Наприклад, на КПП “Ягодин–Дорохуск” бажаючі їхати без черги прямують на вулицю Зарічну, де є додатковий в’їзд на КПП. Це – так званий “червоний коридор” для тих, хто має товари для митного оформлення, але за домовленістю через нього можна заїхати і на “зелений коридор” та опинитися попереду багатогодинної черги.

Кілька днів тому учасники черги зафіксували на відео дачу хабара за проїзд без черги і на КПП “Краковець”.

Так, можна й не платити, навіть не маючи диппаспорта. Киян, які обурюються неподобством (та ще й тих, хто представився журналістом), прикордонний наряд стережеться і часом пропускає повз чергу. І, нарешті, можна чесно вистояти всю чергу, спостерігаючи, як повз час від часу проїжджають машини, які мають домовленість про в’їзд на КПП.

Водій автобуса “Київ–Варшава–Київ” тиждень тому розповідав авторові, як його автобус стояв на кордоні 11 годин!!! Це автобус, навіть не особистий автомобіль. Це геть неприйнятно, навіть якщо припустити, що названий водієм час перебільшений.

“Європейська правда” в якості експерименту спробувала влаштувати “журналістський рейд” в Ягодині, попередивши про нього прикордонників – ми сподівалися, що це змінить ситуацію хоч на один день. Та сподівалися дарма…

До честі прикордонників, вони швидко погодились на “інспекцію”, надали офіцера у супровід. Та біда в тім, що й у присутності “ревізорів” лишилася більшість проблем кордону.

А представник прикордонної служби відмовлявся визнавати очевидне.

“У нас черга вся переписана, прикордонники стежать за тим, щоб місцеві не їхали в об’їзд черги і не робили коридори для проїзду без черги. Черга утворюється через те, що  автомобілів більше, ніж може пропустити цей КПП. У нас нині працюють усі робочі місця”, – переконував один з керівників прикордонного загону “Рівне” (він просив не називати його ім’я, пояснивши, що не вповноважений говорити публічно).

Але фраза “усі робочі місця” насправді означала, що працює два вікна прикордонного контролю з шести наявних.

І це стандартна ситуація. Черга на сто автомобілів не змушує прикордонників працювати активніше.

Хоча місцеві чудово знають, як працює система за відсутності журналістів. Працівниця одного з кіосків метрів за сто від КПП розповіла про процедуру і “розцінки” на таку “послугу”: “Місцеві платять 300 грн за проїзд через “червоний коридор” в обхід черги. Всі про це знають. І ви можете це зробити”. Посередників, які допоможуть подорожуючому знайти, кому платити, в Ягодині вдосталь.

Хто стоїть на кордоні?

Коротко про структуру черги.

Більшість автомобілів у ній – прикордонної реєстрації, польської або української, хоча власниками польських автівок, як правило, так само є українці.

Це, до слова, ще одна серйозна причина величезних черг. Якщо ви живете поблизу кордону, вам не обов’язково розмитнювати автомобіль, за копійки куплений у Польщі. Але тоді ви змушені… кожні 5 днів виїжджати з України і знову в’їжджати. І тоді польське авто вважатиметься “транзитним” як завгодно довго – хоч рік, хоч два, хоч п’ять.

Та “порожнім” ніхто через кордон не їздить.

Практично усі місцеві автомобілі дорогою до Польщі везуть цигарки і алкоголь. Формально – “для особистих потреб”, фактично – на продаж. Так звана “норма на людину”, за яку не треба платити мито – дві пачки цигарок і літр алкоголю.

Наднизькі українські акцизи на ці товари, що створюють вагому різницю в ціні алкоголю і цигарок в України та в ЄС – основна мотивація малого прикордонного руху, який і створює чергу на кордоні.

“Робота” “тютюнових човників” може дати 400–500 грн на людину за день. Ці заробітки мотивують усіх місцевих жителів: від держслужбовців, яких я зустрів у черзі з цигарками, до професійних контрабандистів.

Троє українців купили два холодильника. Надвага 20 кг. Чекають нічної зміни, щоб домовитись

Та перевезення горілки та цигарок – не єдиний вид “контрабанди без порушення закону” на кордоні. Ці товари дають дохід дорогою до Польщі, але є заробіток і на зворотному шляху.

Пішоходи і пасажири автівок заробляють на тому, що… беруть гроші за свій проїзд до України у перевантажених мікробусах.

Річ у тім, що європейські товари можна завести до України теж нібито “для особистих потреб”, але – лише вагою до 50 кг. А оскільки в бусі товару зазвичай більше, то учасник малого прикордонного руху стає бажаним пасажиром.

З життя двох холодильників

Яскраво ілюструє ситуацію історія про те, як троє українців вирішили ввезти два холодильника з Польщі. З цими людьми автор познайомився під час одного з останніх перетинів кордону, коли, за сприяння прикордонної служби, як журналіст досліджував ситуацію в Ягодині.

Отже, наші герої вже пройшли польський кордон, зупинилися на українському КПП біля duty free і пообіцяли поставити тут намет і жити, аж поки їх не пропустять.

Їхня проблема у тому, що холодильник важить 70 кг і розпиляти його на шматки по 50 кг не виходить. Тож коли у митників є бажання заробити, або коли триває перевірка чи журналістський рейд, як цього разу, митник каже, що холодильник – це товар на одну людину, тому треба платити мито. А мито таке, що купувати холодильник у Польщі уже невигідно.

І назад до Польщі його не повернеш, бо чеки на повернення tax-free на кордоні вже проштамповані. Та й досвід місцевих свідчить, що завжди вдавалося домовитися, бо митник за певну суму може закрити очі на перевищення і “віртуально розрізати” ці холодильники.

Насправді, думаю, що після від’їзду журналіста з КПП все у тих хлопців вийшло. І за митників, з якими вони домовилися, теж можна порадіти.

Не буде радості тільки у сотень людей з одного і з іншого боку кордону, які через усі ці корупційні процедури і цигаркових бізнесменів ставляться до перетину кордону як до пекельного атракціону.

Дорога з Польщі

При виїзді з Польщі і заїзді в Україну – знову черга. Менша, ніж з українського боку, але вона є. І у неї також – декілька складових.

Зокрема, черга особистого транспорту зростає через tax-free. Проблема в тому, що ті, хто нічого не везе і кому повертати tax-free не треба, на низці пунктів (приміром, при проїзді через Ягодин) стоять в одній черзі. На деяких КПП (приміром, через Устилуг та Угринів) організовано окремі потоки.

Чому робота прикордонників така різна – незрозуміло.

Але є також проблеми, спільні для всіх пунктів пропуску.

Поляки пропускають автомобілі дуже повільно. Кажуть, для того, щоб не створювати чергу на нейтральній смузі. Та є підстави стверджувати, що причина інша. Не виключено, що поляки, які не мають юридичних підстав боротися з “цигарковими човниками”, за допомогою черг зменшують кількість їхніх “ходок” через кордон. Причому це стосується виключно легкових автомобілів – основного транспорту “човників”.

Польський підприємець з Хелма Дмитро Петушинський переконаний, що поляки мають свою долю провини в існуванні довгих черг: “У них є негласне розпорядження пропускати за зміну не більше 200 приватних автомобілів. Крім того, у них немає мотивації працювати швидше. Їм за це не платять”.

Цікаво, що офіційна Варшава не визнає наявність проблеми. “Який саме КПП пан має на увазі?” – перепитала автора речниця польської прикордонної служби. Та всі без винятку!!!

Польський кредит, щоб “заговорити проблему”

Нещодавно Варшава надала Києву кредит у 100 млн євро на 30 років під майже нульові відсотки – на розбудову прикордонної інфраструктури.

Вже оголошено, що частина з цих грошей піде на розбудову нових КПП на західному кордоні. І це знову свідчить про нерозуміння проблеми.

Проблема не у кількості КПП, а в якості роботи. А ще – у наявній корупції на кордоні.

Є небезпека, що нові КПП вирішать проблему працевлаштування ще однієї тисячі хабарників у погонах. А черга як була, так і буде, поки проблему не помітять на найвищому рівні.

А що для цього треба? Або ж дочекатися, поки кордон заблокують розлючені чергою люди, або ж журналісти і громадські активісти встигнуть актуалізувати проблему, приділяючи пеклу на кордоні особливу увагу.

Автор даного тексту особисто ініціює регулярні рейди через кордон з віпами у своєму автомобілі. Вже є домовленості з двома народними депутатами з прикордонних округів, які готові сісти у моє авто, постояти в черзі та побачити усю глибину падіння держави у питанні пропуску через кордон. Інформація про перебіг проекту буде відображена у спеціальній темі на порталі Eramedia “Корупція на кордоні”.

Домовляюся про такі рейди і за участі польських парламентарів.

Ця справа мусить стати масовою. Якщо кожне українське медіа візьме в авто знімальної групи депутата, дипломата, прикордонника, митника і поїде з ним у чергу на кордоні, проблему зрештою помітять.

Страх перед перетином кордону створює непробивну стіну між країнами.

Пересічний поляк, німець, француз чи італієць десять разів подумає, чи треба йому стояти сім годин у черзі. Страшні історії про кордон Україна–ЄС давно гуляють світом, явно не сприяючи іміджу України.  Ми можемо вирішити цю проблему спільними зусиллями.

Давайте спробуємо.

Автор: Олександр Івахнюк,

журналіст, Київ–Варшава